Брунатна казка
Імант Зієдоніс
Я таки його бачив. Маленький та брунатний, він заліз на сковорідку, вистрибував по смажених скибочках картоплі і вигукував: «Брунатний! Брунатний!». Коли я посипав смаження перцем, він пчихнув та й - щез.
Ті, кому пощастило його побачити, кажуть те саме: це крихітний брунатний чоловічок, котрий скрізь, де щось смажиться чи печеться, кричить: «Брунатний! Брунатний! Брунатний!» - і все одразу підрум’янюється, гнітиться.
Я знав, що боровики вилазять із землі білими і лише згодом, і невідомо як, стають брунатними. Отам і є брунатний чоловічок.
Рано вранці я вмостився біля грибниці та й став чекати. Ось-ось має показатися гриб. О! Вибирається… Шапка – біла! Тільки б не кліпнути: – має ж брунатний чоловічок з’явитися! Чекаю-чекаю – нікогісько. Чекаю-чекаю…
Ачхи! Як налякався! Заєць чхнув. Я тільки мигцем глянув у його бік, а боровик уже зробився брунатним. Брунатний чоловічок уже побував, уже перехитрив мене.
Та дарма! Дивитимусь на інший гриб. Пильно-пильно вдивлятимусь.
Дивлюсь-дивлюсь, дивлюсь-дивлюсь, дивлюсь-дивлюсь, дивлюсь…
Хрусь! Глянув – брунатна мурашка підвернула лапку. Шкутильгає, бідолаха - шкода її. Поки вправляв мишці лапку, боровик став брунатним. Брунатний чоловічок уже встиг з’явитися і стати невидимкою...
