Кіт побачив черепаху,
Черепаху-костомаху,
Та й говорить:
- От невдаха!
Зверху миска,
Знизу миска,
А між ними черепаха.
Де взялось на тебе лихо?
Черепаха каже тихо:
- Ще давно колись мій дід
В косаря украв обід.
Той обід у двох мисках
Над лугами смачно пах.
Дід підважив першу миску,
В другу вліз, мов у колиску,
І кисіль до смерку їв,
А кисіль миски зліпив.
Так з'явилась черепаха,
Черепаха-костомаха.
І ти, коте, не кради,
Не минеш тоді біди.
Лежить собі відпочиває
На призьбі чорний кіт,
Дріма, муркоче, вигріває
На сонечку живіт.
Кимсь наполохані, з-під даху
Шугнули кажани.
(Це сірі миші, та, як птахи,
Із крилами вони.)
Схопився кіт на задні лапи,
Почухав між ушей:
- Коли б то крила, скуштував би
Летючих я мишей!
Десь в старій сирій печері
Жив малий кажанчик Чері.
І гадав собі дивак:
«Чом я не швидкий літак?!
Я б у день між хмар літав
І метеликів катав.»
Та не знав кажанчик Чері,
Сидячи в своїй печері,
Що у день всі кажани
Сплять, закутавшись у сни.
Каже бусол: «Скре-ке-ке!
Чи ви бачили таке?
У ставку, де скачуть жабки,
Посадив хтось дві кульбабки».
Він не знав, що то дві жабки
Одягнули жовті шапки.