ТОВ «Редакція дитячого журналу «Стежка»
Поштова адреса:


   
 
 

 
 

 
 

Ведмежаткова труба

 (голосов: 1)
Ведмежаткова труба

Геннадій Циферов


У одному лісі мешкала сім’я ведмежа музикальна родина. Тато-ведмідь грав на гармоніці. Мама била в барабан. І лише маленьке ведмежа ні на чому не грало. Сиділо собі сумне та невеселе.
- Час і тобі, синку, братись до справи, - сказав якось тато-ведмідь.
І ведмежатку купили схожу на срібну мушлю трубу.
- Ось і тобі забавка, - посміхнувся тато-ведмідь. – Дуже хочеться, щоб ти навчився трубити. Уяви-но лишень: на галявину вийдемо мама, я і ти. Це ж справжній оркестр! Ото всі звірі зрадіють! Зайченятка, напевне, стрибатимуть до небес.
- А я не хочу грати, - несподівано відповіло ведмежатко.
- Чому?!? – здивувався тато-ведмідь. – Бути лісовим музикантом дуже почесно!
- Можливо, - зітхнуло ведмежатко. – Але ж хіба можна грати на такому інструменті? Адже це – срібна мушля. А у срібних мушлях, як відомо, живуть срібні пані-равлики.
Як не сердився тато-ведмідь, ведмежатко стояло на своєму. Щоранку ведмежатко підходило до труби і промовляло:
- Доброго ранку, срібна пані-равлик! Не бійтесь, ні, ні. Я не буду дути у Ваш будиночок.
Усі сміялися над ведмежатком, а він навіть приносив срібній пані-равлик квіти. І тому його срібна труба завжди пахла лісовими квітами.
- А як же інакше? – казало ведмежатко. – Срібна пані-равлик боїться і тому не виходить з мушлі. Тож нехай біля її хатинки квітне садочок.
Втратив надію тато-ведмідь, втратила надію і мама. Ну що робити з добрим, але дурненьким ведмежатком?
Нарешті тато-ведмідь сказав:
- Здається, я щось придумав. Потрібно покласти в трубу записку!
Наступного ранку ведмежатко отримало такий лист: «Любе ведмежатко! Я залишаю свою мушлю і їду на море. Тепер ти можеш вчитись грати. Щиро дякую тобі за квіти».
- Тепер я спокійно навчатимусь, - вирішило ведмежатко. – Де ноти?
Незабаром, на честь лісового свята, ведмежатко вийшло на галявину.
- Ведмежий веселий вальс! – урочисто оголосив тато-ведмідь.
Проте ведмежатко заграв не веселу, а навіть сумну мелодію.
- Що з тобою? Що з твоєю трубою? – здивувались зайченята.
- Й сам не знаю, - похнюпилось ведмежатко. – Потрібно над цим подумати.
Ведмежатко думало до самісінького вечора. А потім сказало зайчаткам:
- У цій срібній мушлі колись жила срібна пані-равлик. Зараз вона далеко, на морі. А коли ти покидаєш рідний дім, там навіки залишається твоє серце. Напевне, срібне сердечко пані-равлик інколи сумує у моїй трубі.
Ось і казочці кінець.
А може, й не зовсім кінець і зовсім не казочці.
Чесно кажучи, я вірю, що, у кожного музичного інструмента є своє добре серце. Не віриш? Тоді ж чому нас так зворушує музика, га?


Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.