ТОВ «Редакція дитячого журналу «Стежка»
Поштова адреса:


   
 
 

 
 

 
 

БРУНАТНА КАЗКА

 (голосов: 0)
Брунатна казка

Імант Зієдоніс


Я таки його бачив. Маленький та брунатний, він заліз на сковорідку, вистрибував по смажених скибочках картоплі і вигукував: «Брунатний! Брунатний!». Коли я посипав смаження перцем, він пчихнув та й - щез.
Ті, кому пощастило його побачити, кажуть те саме: це крихітний брунатний чоловічок, котрий скрізь, де щось смажиться чи печеться, кричить: «Брунатний! Брунатний! Брунатний!» - і все одразу підрум’янюється, гнітиться.
Я знав, що боровики вилазять із землі білими і лише згодом, і невідомо як, стають брунатними. Отам і є брунатний чоловічок.
Рано вранці я вмостився біля грибниці та й став чекати. Ось-ось має показатися гриб. О! Вибирається… Шапка – біла! Тільки б не кліпнути: – має ж брунатний чоловічок з’явитися! Чекаю-чекаю – нікогісько. Чекаю-чекаю…
Ачхи! Як налякався! Заєць чхнув. Я тільки мигцем глянув у його бік, а боровик уже зробився брунатним. Брунатний чоловічок уже побував, уже перехитрив мене.
Та дарма! Дивитимусь на інший гриб. Пильно-пильно вдивлятимусь.
Дивлюсь-дивлюсь, дивлюсь-дивлюсь, дивлюсь-дивлюсь, дивлюсь…
Хрусь! Глянув – брунатна мурашка підвернула лапку. Шкутильгає, бідолаха - шкода її. Поки вправляв мишці лапку, боровик став брунатним. Брунатний чоловічок уже встиг з’явитися і стати невидимкою.
Отак він усе й робить – поки інші не чують й не бачать. Фарбує зелені шишки в брунатне – готово! Зелені жолуді в брунатне – готово!
«Готово! Готово! Готово!» - тільки й чути лісом.
Одного разу я поклав собі настигнути його в горішнику, коли достигають горіхи. Він і їх фарбує. Та поки вишукував в одному гроні, він фарбував інше. Я в одному – він у другому.
Нарешті я присів біля одного грона, того, що скраєчку. Отут чатуватиму. Як усі пофарбує, йому до останнього, до цього грона все одно треба навідатись. Чекаю годину, дві, три. Чекаю день, другий – скільки ж можна це гроно залишати незафарбованим?
Раптом прилетіла брунатна лісова бджола, заплуталася в моєму волосі, дзижчить так, що аж луна лісом іде. Нехай собі дзижчить!
Я тепер напевне знаю, що це все навмисне робиться, аби я перелякався й не помітив, як приходить брунатний чоловічок. Тому не звертаю на те жодної уваги.
Дінь! Прилетіла мала брунатна комашка – дінь! – і просто в око. Поки вибирав її звідти, дивлюсь - горіхи вже брунатні.
Я збагнув: брунатний чоловічок не любить, аби його помічали. І перестав йому набридати. Та коли минулого літа я вигрівався на пляжі, де навколо повнісінько люду, сонце, аж глядь – у Яніса на плечах їх аж семеро! Так-так, маленькі брунатні чоловічки брунатними пензликами фарбували йому спину. Сказав про це Янісу, а він розсміявся і відповів, що таких чоловічків не буває.
Як це не буває, коли я сам їх бачив! А вгледіти їх може не кожен. Потрібне Превелике Терпіння!
Ніхто не знає, де вони живуть. Одні кажуть, що у ведмежому кожусі, інші – у брунатних жолудях, а ще інші – під корою ялин.
А знають ті чоловічки лише два слова: «брунатний» та «готово». Тільки промовлять – усе бубнявіє й розпускається, каштани випадають зі своїх кожухів, а у брунатної корови народжується брунатне телятко.
Але ніхто не знає, як цих чоловічків називають насправді. Брунатулі? Брунатульки? Готовулі? Готовульчики? Ви не чули, га?!


Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.