«Гидкі лебеді» — одна з найпохмуріших і найфілософськіших повістей братів Стругацьких (написана 1966–1967 рр., вперше опублікована за кордоном 1972 року, в СРСР — лише 1987-го).

Дія відбувається в невеликому провінційному містечку якоїсь вигаданої (але дуже впізнаваної) західної країни під безперервним дощем. Відомий письменник і пияк Віктор Банєв приїжджає туди, щоб забрати свою доньку Іру з інтернату. Але місто охоплене дивною епідемією страху й ненависті: місцеві жителі бояться й ненавидять загадкових «мокреців» — потворних, хворих, вкритих слизом істот, які оселилися в покинутому лепрозорії за містом. Мокреці — це не просто потвори. Вони читають лекції дітям, навчають їх чомусь дуже важливому, і діти (в тому числі донька Банєва) починають іти до них, зрікаючись батьків і старого світу.

Дорослі бачать у цьому загрозу, розбещення, зраду. Сам Банєв поступово опиняється між двох вогнів: він зневажає тупу обивательську масу міста, але й не може до кінця прийняти те майбутнє, яке несуть мокреці.Ключові теми:неминучість зміни поколінь і цивілізацій конфлікт «батьків і дітей» у найрадикальнішій формі питання, чи має право нове прекрасне майбутнє будуватися на стражданнях і руйнуванні старого хто такі «прогресори» і для кого вони працюють самотність інтелігента у світі, який котиться в прірву або, навпаки, до нового початку

Фінал — один із найсильніших і найгіркіших у Стругацьких: діти йдуть у майбутнє, а дорослі залишаються під дощем зі своєю горілкою, ненавистю й відчуттям, що їхній час закінчився.Коротко: повість про те, як людство може не пережити власне світле завтра — тому що воно вже буде не для нього.