Шановні дев'ятикласники!

Цього навчального року в курсі «Історія України» ви вивчатимете події від кінця 18 ст. до 1914 р. - початку Першої світової війни. Сучасні історики називають цей період довгим, бо українське 19 ст. було історичною епохою, яка виходила за межі календарного хронологічного століття.

У цю історичну добу Україну не позначали на картах як окрему державу, її землі входили до складу двох імперій - Російської та Австрійської. Утім, тривала бездержавність зумовила, як це здебільшого трапляється в історії, потужну хвилю національного піднесення, стосовно якого вживають термін національне відродження.

Власне, «довге» українське 19 століття, події якого вивчатимете цього року, - це передусім століття національного відродження. Зауважте, що поняття «національне відродження», в основі якого лежить метафоричний образ, набуло поширення саме в 19 ст. для означення процесів, пов’язаних із пробудженням національної самосвідомості бездержавних народів Європи.

Згодом згадане поняття стало терміном. Отже, національним відродженням називають культурно-політичний процес, під час якого етнос (народ), усвідомлюючи свою історичну, культурну й економічну єдність, прагне здобути політичну самостійність. І це прагнення перетворює його в націю.

Початок національного відродження, а згодом і його піднесення пов’язані з діяльністю нового соціального прошарку - національної інтелігенції. Цей прошарок в Україні почав формуватися саме в 19 ст. Поява інтелігенції, яка уособлювала культурну еліту, зробила можливим поширення і збереження національних традицій у народному середовищі, стала передумовою українського відродження. Тому історію появи та розвитку української інтелігенції розглядатимемо як одну зі складових історії національного відродження в Україні.